ХЛОПЧИК-ЗІРКА

Дитя-зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісору­ба, їло і пило з ними за одним столом і гралося разом з ними. З року в рік хлопчик гарнішав, а жителі села тільки дивува­лися його красі, бо всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюст­ки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступа­ла нога косаря.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гор­дий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сіль­ськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького поход­ження, а він — шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він називав дітей своїми слугами. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, а ще й кидав у них камінцями та прога­няв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в ін­ше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не на­важувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався й глузу­вав з нещасних та безпомічних. Себе ж любив, і влітку, коли сто­яли тихі сонячні дні, він лежав у священиковому садку біля кри­нички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

Не раз, було, Лісоруб і його дружина дорікали йому за жор­стокість та байдужість.

Та Хлопчик-зірка не слухав їх, він тільки стояв понуро та посміхався зневажливо, а потім знову біг до своїх ровесників і верховодив ними.

(250 сл.)    (О. Уайльд)

Коментарі не дозволені.