Архів категорії: Твори з зарубіжної літератури

Шкільний твір з ліричного роману Ф. Саган

Перевернувши останню сторінку ліричного роману Ф. Саган “Здраствуй, смуток”. Перший роман Франсуа Саган “Здраствуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор – у той час 19-літня студентка Сорбонни – відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, немаловажну роль зіграла тут і реклама, уміло використала такий рідкий випадок, як написання добутку високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесиль – дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, що тільки що вийшла із закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту й належне моральне виховання. Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радості фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодий, здорової, любити життя й насолоджуватися нею в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця). Роман “Здраствуй, смуток” залучає насамперед щирістю тону, свіжістю й гостротою сприйняття миру. Бурхлива радість життя, що випробовує Сесиль, вигадливо й разом з тим органічно сполучається з якийсь глибокий який сумом, з почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив оповідання тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.

Стан щастя досягається чисто імпульсивним, бездумним існуванням. Сесиль просто й щиро радується південному сонцю, теплому морю, прекрасній природі. Вона почуває себе на зразок цикад, сп’янених спекою й місячним світлом, і знає, що, коли скінчиться літо й вони з батьком повернуться в Париж, вона буде як і раніше вести такий же легкий, нічим не обтяжений спосіб життя, націлений тільки на задоволення, тому що так само легко й просто, ні про що не замислюючись, живе її батько. І от таку зовсім безхмарну ідилію порушує поява Ганни Ларсен – подруги покійної матері Сесиль, що приїхала з явною метою женити на собі безпутного й легковажного вдівця, зробити з нього покірного чоловіка, чималого сім’янина. Це цілком могло вдатися, якби не протидія з боку Сесиль, що спритною інтригою зуміла розбудувати намічений шлюб, що, в остаточному підсумку, привело до загибелі Ганни.

Конфлікт між Сесиль і Ганною становить ядро, головний зміст роману. Ганна, з погляду Сесиль, сковує й принижує її як особистість, не дає їй вільно й імпульсивно розвиватися, за що й покарано. Почуттєва насолода життям здобуло перемогу над розсудливістю, розважливістю й раціоналізмом. Почуття перемогли розум. Але, з іншого боку, той же самий конфлікт поступово здобуває зовсім інше фарбування. Усе виразніше проступає в тексті роману розуміння, що Сесиль захищає бездуховне, егоїстичне, по суті, порожнє існування. Вона відстоює чисто функціональний підхід до людей, при якому людина важлива й коштовний не сам по собі, не в силу своїх особистих якостей, а лише як предмет задоволення. Ганна, навпроти, втілює більше високу культуру почуттів, більше розвинений духовний і моральний початок. Якщо для Сесиль і її батька любов – усього лише їх власні приємні відчуття від спілкування з мінливого партнерамі, то для Ганни – це постійна ніжність, прихильність, потреба в комусь. Сесиль віддає належне людським якостям Ганни, захоплюється її культурою, її достоїнством, її вмінням володіти собою. Вона б навіть полюбила цю жінку, не виявися та на її шляху до задоволень. Але от шлях вільний, перешкода прибрана, а замість радості Сесиль раптом гостро відчула зовсім незнайоме їй почуття й назвала його “смутком”. Вся ця історія з Ганною, її загибель викликали сильне моральне потрясіння в душі героїні. Вона ясно усвідомила цинізм, аморальність того бездумного життя, що вони з батьком ведуть і, мабуть, будуть продовжувати звістки. Однак мир колишніх, традиційних моральних цінностей, що відстоювала Ганна, представляється Сесиль і всьому її поколінню яке втратило привабливість, безнадійно застарілим. Виходить, що немає нічого коштовного, заради чого варто жити, трудитися, горіти й надихатися. Сесиль відчуває це настільки гостро, що їй здається, начебто вона заглянула в прірву, у бездонну порожнечу – і здригнулася від жаху, Роман “Здраствуй, смуток” був свого роду блискавицею, сигналом тривоги, викликаним моральним неблагополуччям і торжеством бездуховності в суспільстві.

Торжество аморальності в романі Ф. Саган “Здраствуй, смуток”

Першу книгу – роман “Здраствуй, смуток” – Франсуа Саган написала в дев’ятнадцять років. Роман став бестселером. У пресі з’явилося багато її фотографій. Ф. Саган, справжнє ім’я якої Ф. Куарез, стала самою великою й знаменитою французькою письменницею нашого століття, що виділяється своєю психологічною прозою, головними героями якої є молоді люди, що не знають, як їм жити у світі, що дістався їм у спадщину. Героїнею роману “Здраствуй, смуток” є Сесиль, дочка багатого вдівця-бізнесмена. Вона з батьком відпочивала на море, у батька – коханка, і Сесиль, щоб їй не було нудно, теж заводить собі коханця. Але приїжджає знайома померлої матері – Ганна Ларсен, і батько ледве на ній не женився. Сесиль не потрібна була мачуха, і вона робить всі, щоб цього не відбулося. У результаті Ганна, убита горем, їде й попадає в автокатастрофу, внаслідок якої вмирає.

Сесиль і її батько, повернувшись у Париж, ведуть свій звичайний спосіб життя, начебто нічого не відбулося. Жити сьогоднішнім днем, ловити момент, не мучити себе каяттями совісті – девіз Сесиль, але вона сама цьому чомусь не рада. Ганна – втілення порядності, сковує волю Сесиль і не дає їй розвиватися емоційно, за що вона покарана й гине.

Сесиль захищає бездуховну, фізичну насолоду, відстоює функціональний підхід до людей (наскільки людина, з яким вона знайома, може зробити їй приємність). Вона як би заздрить Ганні й нехтує неї, жалує за те, що вона скована мораллю, принципами. Хоча Ганна вважає, що фізична близькість – це щось таємне, існуюче між двома людьми, це ніжність.

Сесиль уважала, що Ганна – перешкода на шляху до насолоди життям. Але коли ця перешкода була прибрана, Сесиль відчула моральне потрясіння, що вона назвала смутком, усвідомила своє з батьком аморальне поводження, але вона іншого поводження не знає. Сесиль почуває незадоволеність, хоча в неї повно грошей і вона може одержати все, що душі завгодно, випробовує безнадійність і розпач. Вона раз очаровується в житті, розуміє, що в неї немає мети, заради чого варто було б жити. Сесиль бачить перед собою безодню, прірва. Покоління Ф. Саган – люди, що жили в той час, схожі на Сесиль і її батька, такого ж аморального поводження, перебувають у тім же вакуумі. У цій книзі Ф. Сагат розповіла про невдачі в любові, про конфлікт між жінкою й чоловіком, про волю вдач.

Життя та творчий шлях Вільяма Шекспіра

Нечисленність вірогідних свідчень про життя В. Шекспіра. Вірогідних свідчень, за винятком найважливіших дат і фактів життя В. Шекспіра, дуже мало. Образ митця складався переважно з переказів та легенд. Дитячі та юнацькі роки В. Шекспіра, Народився у місті Стретфорді-на-Ейвоні 23 квітня 1564 р. Батько був хліборобом, пізніше торговцем, власником чинбарні. До 14 років Вільям відвідував місцеву «граматичну» школу. З 16 років юнак почав працювати. У 18 років одружився, а у 23 роки покинув рідне місто і поїхав до Лондона. Достеменно невідомо, чим займався в Лондоні у перші роки перебування там. За легендою, стеріг перед театром коней вельможних панів, а потім став суфлером, переписував п’єси. Виконував епізодичні ролі на сцені. Пізніше сам став писати п’єси. 1599 р. було засновано лондонський театр «Глобус». Шекспіра, який написав на той час уже близько половини своїх п’єс, було прийнято до складу пайовиків театру. З часом виник конфлікт між Шекспіром і трупою. Актори «Глобуса» придбали для зимових вистав театр «Блекфрайєрс», де ставили спектаклі не для широкого кола глядачів, а лише для знаті. Це вимагало від Шекспіра перебудови його естетичної системи. Драматург не поступився творчими принципами.

Останні роки життя В. Шекспіра. Після конфлікту з трупою театру Шекспір 1612 р. залишає Лондон і чотири останні роки проводить у Стретфорді. Помер у день свого народження 1616 р. Похований у місцевому храмі як один із найпочесніших громадян Стретфорда. Шекспір не вигадував сюжетів своїх п’єс. Він звертався до переказів, легенд, іноді брав сюжети із хронік і творчо їх переосмислював. Деякі сюжети взяв із італійських новел та давньогрецького письменника Плутарха. 1613 р. під час пожежі згорів старий театр «Глобус», а разом з ним і рукописи багатьох п’єс драматурга, які, за правилами того часу, були власністю театру. П’єси Шекспіра зібрали й видали його друзі вже після смерті драматурга. Перше повне зібрання творів Шекспіра вийшло 1623 р. Творча спадщина митця складає 37 п’єс, 2 поеми, 154 сонети.

«Шекспірівське питання». Недостатність фактів біографії Шекспіра наштовхнула деяких дослідників На думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси нібито були створені різними людьми. «Претендентів» на авторство безсмертних творів на сьогодні налічується 58. Незважаючи на серйозні аргументи супротивників авторства Шекспіра, літературознавчий аналіз доводить, що твори, які друкуються під прізвищем Шекспіра, належать одному авторові. В. Шекспір був одним із найгеніальніших драматургів світу. Його п’єси досі входять до репертуарів театрів, а роль Гам-лета вважають за честь зіграти найкращі актори в усьому світі. Спираючись на традиції англійського народного театру, Шекспір вніс багато нового в драматургічну техніку. Його п’єси побудовані на вільній зміні сцен і сценічних епізодів, на змішуванні трагічного і комічного, швидкій зміні місця і темпу дії. Твори Шекспіра вражають універсальністю відтворених ним картин життя, яскравістю характерів, глибиною і мудрістю висвітлених вічних проблем.

Лірика Марини Цветаєвої

Чудовий російський поет Марина Цветаєва один раз сказала: “Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – так!” І доводила це протягом всього життя власними із серця – рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий – про горе . І в них завжди було і є подих. У самім буквальному значенні: чутно, як людина дихає. Всі вірші Цветаєвої мають джерело, ім’я якому – душу поета. Якщо душа родилася крилатої – Що їй хороми – і що їй хат Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість Цветаєвої як поета – тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її – сповідь! У жовтні 1910 року Цветаєва, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свій перший збірник віршів “Вечірній альбом”. Перша книга – щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадане, нічого не прикрашено – усе прожито нею:
Ах, цей мир і щастя бути на світі
Ще недорослий чи передасть вірш?

Уже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів:
Ти дав мені дитинство – краще казки
И дай мені смерть – у сімнадцять років

На такі дитячі стихи відгукнулися теперішні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимності, віршів Марини Цветаєвої писав в 1910 році й В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, хвилинами стає ніяково, немов заглянув нескромно через напівзакрите вікно в чужу квартиру… З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”. Перші вірші – це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеонові, міркування про смерть, любов, життя. Це всі, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях: Зберігай, Господь, твій голос дзвінкий И мудрий розум в 16 років! Свій коханого й чоловіка Марина Цветаєва кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цветаєва не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись:
У його особі я лицарству вірне.
Усім вам, хто жив і вмирав без страху, -
Такі – у фатальні часи -
Складають станси – і йдуть на плаху.

В 1912 році з’являється друга книга Цветаєвої – “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році – вибране “Із двох книг”, куди ввійшли кращі вірші починаючої поетеси. Теми й образи цих книг поєднує “дитячість” – умовна орієнтація на романтичне бачення миру очами дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям. Поетична мова цих збірників універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX в. Здатність “закріплювати поточна мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникову спрямованість. У передмові до збірника “З двох книг” Цветаєва вже відкрито говорить про щоденник: “Все це було. Мої вірші – щоденник, моя поезія – поезія власних імен”. Пошук свого нового поетичного “я” відбивається в поезії Цветаєвої 1913-1915 років, об’єднаної в збірнику “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникову послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливого значення набувають усілякі подробиці, деталі побуту. У добутках того років вона прагне втілити те, про що говорила ще в передмові до вибраного “Із двох книг”: “Закріплюйте щомиті, кожний жест – і форму руки, його що кинула; не тільки подих – і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Не нехтуйте зовнішнього!..” Пошук нового відбився й на загальній організації її віршів. Вона широко використає логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, але й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту.

Події першої світової війни вносять новий пафос у російську поезію, і в лірику Цветаєвої теж починається новий етап. Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, що згодом увійшли в “Версти”, знаходять життя такі споконвіку цветаєвські теми, як Росія, поезія, любов. У цей період дочка Цветаєвої Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось із ряду геть вихідного:
Усе буде тобі покірно,
И все при тобі – вірші.
Ти будеш, як я – безперечно
И краще писати вірші…

Аріадна Ефрон і справді народилася чудово талановитою людиною й змогла б реалізувати свої величезні здатності, якби не важка її доля – сталінські табори, поселення. Далека від політики, Марина Цветаєва у своїй “щоденниковій” поезії показала й відношення до революції, стала навіть пророчицею:
Ø Здійснює страшна співанка, – Обідня ще спереду! Воля! – Гуляща дівка На шалях солдатських грудях!

Вірші, написані в 1917-1920роках, увійшли в збірник “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цветаєва: церковна Росія, Москва, юнкера, убиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (”білі зірки”, “білі праведники”) – от образи цього збірника. Революція й громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цветаєвої, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім – і білим, і червоним! Білий був – червоним став: Кров почервонила. Червоним був – білим став: Смерть перемогла. Коли колишнє, звичне й зрозуміле життя було вже зруйноване, коли Цветаєва залишилася з дочкою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?” І вірші розповідають про ці дні – “Горищний палац мій…”, “Високо моє віконце…”, “Сиджу без світла й без хліба…”

І найстрашніше – смерть від голоду дворічної дочки Ірини – теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну! Дві руки – пестити, розгладжувати Ніжні голівки пишні. Дві руки – і от одна з них За ніч виявилася зайва.

Сторінка 6 з 83« Перша...567...1020...Остання »