Архів категорії: Перекази

НЕОПАЛИМА КУПИНА

Завдання: переказати легенду про незвичайну рослину.

Було це давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська, щоб разом воювати Волинь. Прийшли в зелену Погорину і підступили до стін міста Дорогобужа. За­хисникам града — княжим воїнам, міщанам і мешканцям дов­колишніх сіл, які заховалися від нападників за міськими сті­нами,— прибульці передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в по­лон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому ви­падку, погрожували: місто буде спалене і на ласку перемож­ців сподіватися нічого.

Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вий­шов посланець. Зайди-воїни зустріли його і привели на уз­вишшя, де возсідали королі.

—   Я приніс відповідь на ваш лист,— сказав посланець і пе­редав владарям бадилину з розчепірчатим, схожим до ясеново­го, листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

 

—         Як?!— здивувалися владарі,— Оце й усе?

—         Мені старійшини доручили передати тільки це… А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно…

Що з посланця візьмеш?!

Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Ду­мали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм оцим зелом.

Коли знайшовся один:

—   Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.

Він взяв із багаття палаючу скіпку і підніс її до квітучого куща. Тієї ж миті увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкува­тим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачи­ли, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожевоквітий, усміхнений.

І всі враз зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорого­бужа на їхній ультиматум.

І мовив угорський король королеві польському:

—   Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїв додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

Давно це було. Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітнуть на осонні кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу.

Неопалима купина. Так називається це зело. Люди завжди з пошаною ставилися до нього, народна фантазія приписувала рослині різноманітні магічні властивості. Воно й зрозуміло: де ще знайдеш подібне, щоб горіло і не згорало?!

Вчені-ботаніки дослідили, що нічого надприродного в такому горінні немає. Просто у спекотний день квітуча рослина виділяє ефірну олію. Отож довкола квітів скупчується невидима хмарка летких речовин. Якщо ж до верхівки куща піднести запалений сірник, то ці леткі речовини спалахують голубувато-зеленим

 

вогнем. При цьому сама рослина залишається неушкодженою. Саме від цього і пішла народна назва «неопалима купина». Ботаніки називають рослину прозаїчніше: ясенець. Бо листя її справді дещо нагадує листя ясена. А ще в Карпатах подекуди називають неопалиму купину «червоною рутою».

Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто. Зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима Купина». На ній зображення Богородиці з Сином на руках вписується у восьмикутну зір­ку, яка складається з двох — червоного і зеленого — чотири­кутників з гострими кутами й увігнутими всередину сторона­ми. Зелений означає колір куща купини, червоний — колір полум’я, яке охопило рослину. Правда, сама композиція та­кої ікони виникла на основі порівняння Богоматері з незго-раючим кущем, побаченим, згідно з Біблією, Мойсеєм на горі Фавор. Але деякі художники, особливо самодіяльні, на іконі довкола восьмикутної зірки зображують листя неопалимої ку­пини, а то й розквітлу рослину — ту саму, яка подекуди ще збе­реглася на узвишшях рідного краю. Ікона «Неопалима Купи­на», виставлена у храмі чи в хаті, ніби-то оберігає приміщення від пожежі і блискавки.

Є і християнське свято Неопалима Купина. Воно відзна­чається щорічно 17 вересня. Віруючі моляться Неопалимій Купині — Богоматері,— прохаючи захистити дім і худобу від блискавки та вогню.

Неопалима купина — це поетичне відображення долі Украї­ни та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, плюндрували, грабували, нищили; століт­тями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Ук­раїна». Але, як писав наш Великий Кобзар: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого наро­ду — ось що символізує рожевоквітна неопалима купина.

(634 сл.)    (За М. Слабошпицьким)

КОЗАКОВІ І СМЕРТЬ НЕ ДИВИНА

Завдання: переказати ту частину тексту, в якій опові­дається про нічну подорож козаків морем.

Козакові і смерть, і рани не дивина. Якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. Подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. Орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду Щириці й гукнув, аби усі почули:

—   А що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі?! Злякались турків?

—   Шкода хлопців…

—   Це тільки перший бій. І перші втрати… — мовив отаман журно. — Ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку Січ… Але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море?! — підвищив голос, немов підтяг струну.— Хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…

— Схопила б їх запупиця! — додав Щириця. Невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовики

помітили тривожні зміни. Мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.

—    Тимоше, буря буде,— сказав Непран отаманові.

—   То турки дмуть з Очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…

—   Чи до шайтана в зуби.

—   У нього й так завізно. Поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми Босфор минемо!..

Вони пливли останніми. Попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.

 

Такої сили чайок ще не виходило в козацьке Чорне море. Доб­ряче, видно, розмахнувся Тарас Трясило на Варшаву, коли послав такий удар Стамбулу. Це хвилювало Непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. Він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде Вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.

На море швидко й густо лягала чорна ніч. Із байдака Хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до Босфору. Неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… Ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль.

Нарешті все покрила важка пітьма. Ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. Байдак і темрява. Навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… Ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! Розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. Вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. Розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.

(455 сл.)                                                                             (В. Шевчук)

ЗАГАДКА КУПОЛІВ ПРАВОСЛАВНИХ ХРАМІВ

Куполи православних храмів є найбільшими конденсатора­ми духовної енергії, яку називають Святим Духом.

Отже, хрест на церкві — найсильніший приймач і випромі­нювач зарядів духовності, яких бракує на землі. Жива природа не може існувати без цієї Божественної енергії Космосу. Най­більший її потік іде через Золотий Хрест під час Богослужін­ня. У дні великих православних свят, коли в соборах служить-ся Свята Літургія, можна неозброєним оком побачити спектр такого випромінювання.

Тому і називають золото благородним металом. Позолотою вкриті куполи і хрести лише православних храмів.

Кандидат біологічних наук Таміла Решетникова декілька років проводила наукові експерименти у Далеких Печерах Киє­во-Печерської лаври, де мощі Святих. Після чорнобильської аварії привозила з Народичів Житомирської області заражену радіонуклідами пшеницю зі зруйнованою генетичною структу­рою, її засіяли біля названого місця, де періодично проводи­лись Богослужіння. Дозрівала на території Києво-Печерської лаври. Зібраний врожай віддали на рентгеноспектральний, ней­тронно-активаційний та інші аналізи. І — диво! Всі радіонук­ліди зникли, генетична структура відновилася.

Наші вчені зі світовими іменами Володимир Вернадський, Павло Флоренський, Олександр Чижевський внесли величезний вклад до науки XX століття. Ноосфера — її духовна суть.

З 80-х років починають з’являтися роботи Новосибірсько­го академіка Влаїля Казначеєва, а також кандидата технічних наук із Москви Миколи Сочеванова.

У 1987 році на 1-й конференції в Бійцях, що під Москвою, з питань біолокації вчені погодили теорію мікролептонного поля на основі математичної моделі його носія. Він на 13 по­рядків менший електрона, а швидкість на 9 порядків вища.

Мікролептони передають магнітні поля Землі, Космосу, лю­дини. Енергія думки також поширюється через мікролептони, починаючи з 4-го порядку після електрона.

Магнітне поле діє на електрон лише через мікролептони. Тому енергія думки може руйнувати, якщо несе негативну ін­формацію, або доповнювати будь-яке магнітне поле, коли по­зитивна.

Весь Космос пронизаний надчутливою мікролептонною суб­станцією, що має певний гармонійний резонанс, завдяки якому зароджується клітина життя. Частотна характеристика цього резонансу — від 0,2 до 1, 2 герца. Це і є енергія Божественної любові і гармонії. З нею ми щасливі і всім задоволені.

Ось на такому рівні передачі Божої любові і живе православ­на Церква. Цьому сприяє її архітектура. Як було зазначено, купол — це збирач мікролептонного духовного потоку, який нейтралізує негативну енергію людського організму, що спри­яє зміцненню духовного та фізичного здоров’я. Поліпшується формула крові, в організмі з’являється гормон, який зміцнює імунну систему.

Воістину віруючі люди намагаються жити за Божими зако­нами, регулярно відвідують святі літургії та вечірні служби; перебувають в радіусі дії церковного дзвону, не хворіють, жи­вуть довго, помирають природно і легко. Така статистика.

Цілющі властивості має і церковний дзвін, створюючи гар­монійні вібрації мікролептонів, які стимулюють роботу крово­творних органів. Цю теорію вже підтвердили російські та укра­їнські вчені-фізики.

Коли негативно вплинути на гармонійний резонанс, то час­тота коливання мікролептонів збільшується до 6—8 герц. А це призводить до критичного стану організму. Жива клітина почи­нає хворіти і руйнуватись. Це рівень мутації живої клітини.

Якщо цей процес не зупинити потоком позитивних мікро­лептонів, які можна одержати під час Богослужіння, то в ор­ганізмі виникають різні хвороби. Найбільший потік духов­ності — під час сповіді, причастя і соборування, коли значно збільшується радіус мікролептонного захисного каркасу. Гар­монізується генетична матриця, від якої залежить фізичний стан людини.

Електронний мікроскоп дозволяє бачити рух атома на ор­біті. Так були відкриті і вивчені торсійні поля.

Мистецтво морального життя і творчості можливе лише за гармонійного поєднання науки і релігії. В іншому випадку відбувається деградація суспільства. Це повинні зрозуміти, насамперед, працівники освіти. На допомогу їм у школі по­винні прийти священики, тоді поменшає наркоманів, алко­голіків, злодіїв.

(538 сл.)    (За Т.І. Кирієнко)

Сторінка 100 з 147« Перша...1020...99100101...110120...Остання »