Архів категорії: Перекази

9 клас – Перекази

У 9-му класі програма передбачає проведення таких видів переказів: усні стислий переказ тексту наукового і публіцис­тичного стилів, вибірковий переказ тексту художнього стилю; письмовий докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням. Обсяг докладного переказу — 300—350 слів, стислого та вибіркового — 450—700 слів.

САВУР-МОГИЛА

Завдання: переказати ту частину тексту, в якій опові­дається, чому гору назвали іменем мудрого діда Савури.

По-всякому її називають: хто Савуриною горою, хто Савур-могилою. Старі люди ще називали її Городиською могилою, а місцевість навколо неї — Городищем.

За переказами, в давні часи тут стояла буцімто велика фор­теця, і жили в ній наші люди, дніпряни. У мирний час вони зай­малися хліборобством, пасічництвом і рибальством, а в тривож­ний — обороняли рідний край від ворогів, що цілими ордами гасали по широких степах. Була, кажуть, біля фортеці й при­стань. Заходили сюди з Дніпра протоками Великого Лугу ко­раблі з усяким заморським крамом.

Одного разу підійшло до Городища чуже військо: чи то ту­рецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Обступили во­роги фортецю хмарами. Бачать наші: погані справи, треба готу­ватися до тривалої облоги, бо сили далеко не рівні. Вали були високі, зброї було досить, харчів також, а ось води — обмаль! Колись, по свободі, брали її з річки, але ж тепер туди не підеш. Довелося колодязь копати.

Копають день, копають два, копають уже й тиждень, а во­ди нема. Тоді хтось і каже: «Нічого в нас не вийде, поки Саву-ра не дасть ради».

Савурою звали у фортеці старого-престарого дуже мудрого діда. Колись він був мужнім воїном, а тепер жив самотою в зем­лянці й на люди не показувався. Всі його поважали, хоча тро­хи й побоювалися, бо чутка була, що він чарівник.

Тож пішли копачі до Савури й розповіли про свій клопіт. «Зробіть так,— каже Савура.— Як викотиться вночі місяць, нехай найвищий із вас зійде на нашу гору. Від його тіні від­міряйте сім сажнів і копайте… Там вода буде».

Подякували молодці Савурі та так і зробили. Недовго щось і копали — аж раптом вода показалася! Та така добра! Така чиста!

Тепер уже спрага була не страшна, так на тобі — нова хале­па! Уранці підійшло ще кілька ворожих кораблів. Стало ясно, що насувається біда. Тоді знову згадали про мудрого Савуру. Побігли до нього: «Діду, рятуйте! Ворожа сила верх бере!» «То ще побачимо, чия сила верх візьме,— відповів старий.— Пе­ред світом побачите, що буде».

Наступила ніч. А як тільки почало сіріти, все вороже війсь­ко покотилося в річку, мов його мітлою хто змів. Та й потопи­лося там. А кораблі їхні щось так крутонуло, що вони на тріс­ки розсипались і теж зникли…

«Це Савурина робота! — загукали наші.— Пішли подякує­мо йому». Подалися до землянки, зайшли, дивляться — а дід мертвий лежить… Вся його сила, бачте, на ворогів вийшла.

Тож і радість, і смуток були у фортеці. Поховали мудрого Савуру з великими почестями на горі, відтоді та гора його іме­нем зветься.

(383 сл.)    (Зі збірника «Савур-могила»)

ГОЛОВНА СКАРБНИЦЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Завдання: переказати ту частину тексту в якій розпові­дається про Софію Київську.

Свою столицю — Київ — князь Ярослав Мудрий прикра­сив не гірше від Константинополя. Три кам’яні брами вели до міста. Найкрасивіша з них називалась Золоті ворота, тому що позолочена мідь вкривала їх стулки. Дехто натякав князю на його марнотратство: навіщо та позолота? І навіщо церкву пос­тавлено на пагорбі?

Але князь Ярослав знав, що робив. Ворота — лице міста. Не­хай усі — і чужоземці, і мандрівники, і друзі, та й вороги також — одразу бачать, який багатий, красивий та могутній Київ.

Князь звів у місті нові храми: Георгіївський, бо христи­янське ім’я Ярослава було Георгій, та Іринівський, бо дружину Ярослава, шведську принцесу Інгігерду, охрестили Іри­ною. А головну церкву землі Руської, серце митрополії, він присвятив мудрості — Софії, «мудрості християнського вчен­ня». Храм утверджував перемогу християнства над язичниц­твом на Русі.

Саме цей собор став головним композиційним центром «го-рода Ярослава». Як передає літопис, коли величезне військо печенігів обступило Київ, Ярослав вийшов з дружиною їм на­зустріч і дав бій на тому самому місці, де пізніше збудували собор.

Софійський собор був і резиденцією митрополита Русько­го і головним храмом давньоруської держави. У ньому відбу­валися урочисті церемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів, посвячення єпископів, біля собору збиралося київське віче. Тут велося літописання, розміщувалася створена Ярославом Мудрим перша бібліоте­ка на Русі, в якій зберігалися, перекладалися і переписува­лися сотні книжок. Собор був також князівською усипальни­цею. У ньому похований Ярослав Мудрий, його син Всеволод, онук Ростислав.

Софія дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда XI ст. не могла зрівнятися з київським собором. Його довжина (без виступів) дорівнює 37 м, а ширина — 55 м. У давнину храм мав п’ять нефів (повздовжніх коридорів), які на східному фасаді завер­шувалися п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами (ап­сидами), був оточений внутрішньою (двоповерховою) і зовніш­ньою (одноповерховою) галереями. Із західного боку височіли дві башти зі сходами, що вели на другий поверх. Вінчали со­бор тринадцять куполів, які поступово збільшувалися від ма­лих по краях до найбільшого центрального. Куполи й дах були вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який не тільки підпорядкований релігійному канону, а й мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільним килимом огор­тають стіни, склепіння і стовпи собору, їхній площинний ха­рактер підсилює враження монументальності споруди. Важко переоцінити художню вартість софійських фресок і мозаїк. Мо­заїки Софії Київської спершу займали велику площу — 640 м2, з яких збереглось тільки 260. Вони, безумовно, є пам’ятками

 

мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй пер­вісній красі.

Фрески Софії збереглися менше, ніж мозаїки. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.

Майстерність виконання вражаюча. Сюжет, архітектурні форми та їх кольорова гама підкреслюють красу та витонченість біблейських сюжетів, які складають єдиний ансамбль.

Уся архітектура храму, його внутрішнє мальовниче вбран­ня навіює думку про єдність влади земної та небесної, її велич та непорушність.

Софійський собор був своєрідною школою, де виросли віт­чизняні архітектори, майстри-будівничі, художники, різьбярі тощо.

Нині Софія Київська — всесвітньо відомий музей. Це — справжня скарбниця давньоруської культури, невичерпне дже­рело знань про далеке минуле нашого народу.

(473 сл.)                                         (Із книги «Світ моєї України)

Сторінка 100 з 140« Перша...1020...99100101...110120...Остання »